"Марсіанські хроніки" були опубліковані в 1950 році, в розпал холодної війни. Саме тоді, на кордоні між появою ядерної зброї і першими космічними польотами, тема експансії, яка зачіпає сусідні планети, стала особливо популярною. Знищивши свою рідну планету, земляни приймаються за інші, і настільки це правдоподібно і сумно, що хоч плач. А великий мізантроп Бредбері ще пхнув сюди і проблеми расизму, і сліпу спрагу наживи, і всілякі людські пороки, так що загальне враження виходить вельми і вельми похмуре

Ця тоненька і нічим, на перший погляд, непримітна науково-фантастична книжечка затягне ваше колишнє "я" на саме дно океану печалі, задавить солоними шарами сліз і поверне його до життя заново - голе, беззахисне, але таке, яке пізнало прекрасне - незвідані, безіменні відтінки почуттів, що виграють на гладких гранях оновленого розуму, той самий тягучий бредберійський психоделік, який ви навряд чи ще десь почуєте.

"Марсіанські хроніки". Красива і безнадійно сумна антиутопія Рея Бредбері. Книга, яка розкриває свою пишність тонко і акуратно, неквапливо, немов крихка марсіанська квітка, соромливо розпускає напівпрозорі пелюстки.

Горда цивілізація червоної планети, за смішної випадковості знищена незграбним, неосвіченим егоїстом-землянином. І знавісніла цивілізація блакитної планети, захлинувшись у власній сколапсованій ненависті, злі, вузьколобій, мавпячій упертості, що знищила сама себе ...

"Марсіанські хроніки". Цивілізація трупів. Чорні пластівці смерті. Білі ксилофони кісток. Самотність планетарних масштабів. Туга, ні з чим незрівнянна вселенська туга, що рве серце на частини, і кришталевий, гострий, дзвінкий, немов дитячий сміх, біль. І материнські руки рятівної ілюзії, і теплі обійми безтурботної галюцинації ... І відродження. Тихе безрадісне відродження.

Прочитайте цю історію, і ви навчитеся відчувати, і ви ніколи вже не будете колишнім. Бо "Марсіанські хроніки" - це про нас, назавжди захворілих Бредбері.

Ілюстрації. http://artmisto.com/paint/unreal_art/14382-marsianskie-hroniki-yuriya-lapteva.html