Тренінг БФ Единственная 21, 22, 23 квітня традиційно вже проходив у Черкаському інституті ПОПП, участь у ньому взяли 19 працівників психологічної служби. Група знайомилася з темами формування прихильності, розвитку емоційно-вольової сфери дитини та її ідентичності. Під час вправ учасники визначали типи прихильності та шляхи її посилення через пять почуттєвих сфер, визначали перелік вольових якостей дитини, досліджували розвиток мотивації на шкалі віку, розглядали особливості формування ідентичності за Е.Еріксоном. Зважаючи на особливості формування ідентичності у дитини, якій бракувало контакту зі значимим дорослим, група детально розглянула роботу з такими корисними техніками, як генограма, лист до дитини, еко-карта (карта переміщень та ресурсів дитини) та літопис життя. Психологи та соціальні педагоги отримали домашнє завдання: скласти історію життя дитини, з якою ведеться робота, використавши матеріали книги Бетсі Кіфер і Джейн Скулер “Як розповісти правду усиновленій або прийомній дитині. Як допомогти дитині усвідомити своє минуле” (або ж вигадати власну методику формування ідентичності дитини віком 3-18 років). Актуальним завданням залишається і створення невеличких презентацій, що розкривають упровадження теми на практиці. Наступна зустріч у такому ж форматі очікується у жовтні.

Фотозвіт за посиланням: 

http://psycenter.at.ua/photo/treningi/trening_pidtrimki_ditej_bf_edinstvennaja_21_23_04_2016/23

Більше у ФейсБук: https://www.facebook.com/media/set/?set=oa.866093846833957&type=1

І трохи замальовок на тему.

Діалог Лиса і Маленького принца:

«Пограйся зі мною,— попрохав маленький принц.— Мені так журно...

— Я не можу з тобою гратися,— мовив лис.— Я не приручений.

— О, даруй,— сказав маленький принц. Але подумав і додав:

— А що означає — приручити? […]

— Це поняття давно забуте,— мовив лис,— Воно означає: прихилити до себе...

— Прихилити до себе?

— Авжеж,— мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі... […]

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори. А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі...

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

— Будь ласка... приручи мене!

— Я б радо,— відмовив маленький принц,— але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

— Узнати можна лише те, що приручиш,— мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

— Треба бути дуже терплячим,— відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче...

Назавтра маленький принц прийшов знову.

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі,— попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце... Повинні бути обряди.

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

— О, я плакатиму по тобі.

— Сам винний,— мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив...

— Авжеж,— згодився лис.

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

— Виходить, ти нічого не вигадав.

— Вигадав,— заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

Він замовк».

(перекладач: Анатолій Перепадя. Джерело: З книги: Сент-Екзюпері Антуан де. Маленький принц: Повісті - К.:Школа, 2003  http://ukrlib.narod.ru/95.html)     

…

Як це дивно – дівчинка. Дитя.

Вираз невдоволення на личку.

Впорядкуйте спершу це життя –

А тоді, мовляв, мене і кличте.

Лялечко, людинонько, прости –

Світ, що не біливсь хтозна-відколи,

І батьків, що вкинули – рости! –

Наче помирати в чистім полі.

(Джерело: О.Забужко. Польові дослідження з українського сексу. – К.: Факт, 2007. – 174 с.)