Основи міждисциплінарного ведення випадку [i]

Міждисциплінарне ведення випадку сьогодні є однією з центральних гуманітарних технологій.

Ведення випадку в соціальній роботі тісно пов'язане з такими фундаментальними поняттями як «соціальний випадок».

Міждисциплінарне ведення випадку - це комплекс заходів, що проводяться в тісній взаємодії єдиною командою фахівців різних дисциплін для досягнення загальних цілей щодо поліпшення якості життя клієнта, захисту його інтересів і прав.

Застосування технології міждисциплінарного ведення випадку дозволяє надати первинну кризову допомогу неповнолітньому, який перебуває у важкій життєвій ситуації, зробити планомірні кроки в напрямку його соціальної адаптації.

Ведення випадку - це метод допомоги, в рамках якого фахівець аналізує потреби клієнта, а потім організовує, координує, домагається надання, відстежує отримання і оцінює ефективність наданих послуг, покликаних поліпшити якість життя даного конкретного клієнта. Метод ведення випадку спрямований на подолання фрагментації між системами соціального захисту, освіти, охорони здоров'я, психологічної та юридичної допомоги, з якою соціально дезадаптований клієнт самостійно впоратися не в змозі.

Відмітні риси міждисциплінарного ведення випадку:

1. Пріоритет інтересів і потреб клієнта над інтересами фахівця;

2. Активне мотивування клієнта на зміну поведінки і «формування запиту» на отримання допомоги;

3. Комплексний підхід до випадку, коли всі проблеми і потреби клієнта розглядаються, виходячи з його поточного стану і особливостей соціального оточення;

4. Координація роботи різних фахівців.

Метод міждисциплінарного ведення випадку апробований в міжнародній практиці і визнаний дієвим і економічно виправданим у роботі з найбільш дезадаптованими групами клієнтів, в число яких входять безпритульні та бездоглядні неповнолітні.

Стандарти міждисциплінарного ведення випадку були розроблені для працівників відділів соціального обслуговування населення та сімейної політики, що займаються безпосереднього проблемами профілактики сімейного неблагополуччя, захисту прав та інтересів неповнолітніх та фахівців із соціальної роботи установ соціального обслуговування.

Їх застосування можливе і в діяльності представників суміжних спеціальностей (психологів, соціальних педагогів, вихователів та медичних працівників), що беруть участь в роботі по веденню випадку в складі міждисциплінарної команди.

Стандарти міждисциплінарного ведення випадку

1. Спеціаліст, що займається веденням випадку, повинен мати вищу освіту за відповідною спеціальністю, повинен володіти знаннями, навичками і досвідом, необхідним для комплексного здійснення діяльності з ведення випадку;

2. Спеціаліст по веденню випадку повинен використовувати свої професійні вміння в інтересах клієнта. Інтереси клієнта мають пріоритетне значення;

3. Спеціаліст з ведення випадку повинен залучатися до усіх стадій ведення випадку. Участь клієнта у вирішенні його власних проблем має бути максимально активною, наскільки дозволяє життєва ситуація і можливості;

4. Спеціаліст з ведення випадку повинен забезпечити дотримання права клієнта на недоторканність особистого життя, а також гарантувати дотримання конфіденційності, коли частина інформації про клієнта надається іншим особам;

5. Щоб надавати пряму допомогу клієнту, а також координувати надання такої допомоги, фахівець з ведення випадку повинен здійснювати роботу з клієнтом на індивідуальному рівні;

6. Щоб розширити доступність і підвищити якість наданої допомоги, фахівець з ведення випадку повинен здійснювати роботу на організаційному та міжорганізаційному рівнях;

7. Спеціаліст з ведення випадку повинен бути поінформований про доступність і кількість ресурсів, необхідних для надання допомоги клієнту, а також може бути призначений відповідальним за фінансовий аспект у веденні випадку;

8. Спеціаліст по веденню випадку повинен брати участь в оцінці якості наданої клієнтам допомоги, а також в оцінці своєї власної діяльності;

9. Спеціаліст з ведення випадку повинен мати розумне робоче навантаження, яке дозволяло б йому ефективно планувати і здійснювати допомогу клієнтам;

10. Фахівець з ведення випадку повинен бути ввічливим у поводженні з колегами, демонструвати повагу до них, а також в інтересах клієнта прагнути до розвитку внутрішньопрофесійного, міжпрофесійного і міжвідомчого співробітництва.

11.Використовуючи ці стандарти, варто враховувати місцеві та галузеві особливості.

Принципи міждисциплінарного ведення випадку

1. Професіоналізм і висока кваліфікація членів міждисциплінарної команди;

2. Пріоритет інтересів клієнта і добровільність отримання послуг;

3. Активна участь клієнта в міждисциплінарному веденні випадку і розвиток власного потенціалу клієнта;

4. Ефективний обмін інформацією при ведені випадку;

5. Конфіденційність інформації про клієнта;

6. Послідовність і наступність у дотриманні етапів надання допомоги;

7. Індивідуальна відповідальність фахівця за випадок;

8. Повноцінне використання громадських ресурсів і мінімізація витрат;

9. Постійна оцінка якості та ефективності міждисциплінарної допомоги;

10. Оптимізація розподілу навантаження між членами міждисциплінарної команди.

 

ЕТАПИ РОБОТИ З ВИПАДКОМ (за моделлю В. Шмідт)[ii]

1. Відкриття випадку - прийняття рішення про необхідність надання допомоги.

2 . Попередня оцінка випадку - вибір технології роботи, планування ресурсів, які можуть знадобитися.

3. Діагностика та планування втручання - збір інформації і складання плану абілітації чи реабілітації.

4 . Втручання - реалізація плану.

5. Проміжна оцінка ефективності ведення випадку та проміжні форми роботи – додаткові активності у веденні випадку.

6 . Закриття випадку - завершення роботи по досягненні результату.

7. Моніторинг результатів - оцінка ефективності проведеної роботи, підтримка процесу змін.

ЗАВДАННЯ РОБОТИ НА КОЖНОМУ ЕТАПІ

1 . Відкриття випадку:

обробка інформації , що надійшла від клієнта або його оточення;

переадресація випадку в компетентну організацію;

відкриття випадку за наявності ресурсів (дод.1);

укладання первинного контракту (дод.2).

2 . Попередня оцінка випадку:

вироблення попередніх гіпотез;

визначення кола фахівців, які будуть займатися проблемою;

визначення структури і системи координації роботи команди;

попереднє планування подальшої роботи.

3. Діагностика та планування втручання :

вивчення проблеми і перевірка гіпотез;

визначення зовнішніх і внутрішніх ресурсів ситуації, можливості їх використання;

переформулювання проблеми;

пошук можливих шляхів вирішення проблеми, оцінка цих шляхів;

вибір шляху вирішення проблеми і стратегії його реалізації, складання плану абілітації чи реабілітації;

 складання висновку для різних організацій, пов'язаних з вирішенням проблеми.

4 . Втручання:

укладання контракту з клієнтом на надання допомоги;

реалізація наміченого плану абілітації чи реабілітації (плану ведення випадку), коригування плану по ходу його реалізації (дод.3);

пошук необхідних зовнішніх ресурсів: підключення інших організацій (фахівців) (форма роботи - міждисциплінарний консиліум) і мобілізація найближчого оточення клієнта для вирішення проблеми;

розвиток ресурсів клієнта в контексті поставлених цілей;

розширення взаємодії клієнта з оточуючими в рамках мережі контактів;

вдосконалення методики здійснення втручання.

5. Проміжна оцінка ефективності ведення випадку та проміжні форми роботи:

оцінка через певні інтервали результатів роботи з ведення випадку (дод.4);

використання та оцінка проміжних форм роботи (дистанційний моніторинг, патронаж, тощо).

6. Закриття випадку:

визначення ступеня досягнення запланованих результатів;

виявлення та аналіз перешкод, які завадили досягненню кращого результату;

оцінка участі кожного з фахівців і команди в роботі над випадком.

7 . Моніторинг результатів:

закріплення результатів проведеної роботи ;

надання допомоги в перенесенні результатів втручання в повсякденне життя;

відстеження процесу змін;

оперативне втручання в разі загострення ситуації.

 

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ КОНСИЛІУМ ЯК ФОРМА РОБОТИ У ВЕДЕННІ ВИПАДКУ

 

Порядок роботи консиліуму

1. Повідомлення фахівця про проблемну ситуацію (історія дитини і сім'ї, механізми дизфункційності, проблеми роботи з неповнолітнім і його сім'єю);

2. Повідомлення фахівця про проведену роботу з неповнолітнім і його сім'єю;

3. Прояснення ситуації, уточнюючі питання з боку запрошених учасників консиліуму;

4. Визначення основних проблем, що складають дану ситуацію, формування завдань допомоги;

5.Розробка програми допомоги (визначення форм роботи, механізмів взаємодії тощо).

6. Розподіл відповідальності за виконання рішень консиліуму;

7. Визначення термінів реалізації рішень і дати повторної зустрічі.

Схема представлення випадку на міждисциплінарному консиліумі

1. Ім'я та вік клієнта, інші дані;

2. Де і за яких обставин було встановлено первинний контакт з клієнтом;

3. Ситуація в сім'ї, її соціально-економічне становище, підтримання клієнтом контакту з батьками або іншими родичами;

4. Рівень освіти клієнта, відвідування навчальних закладів;

5. Ризиковані форми поведінки і стан здоров'я клієнта;

6. Найбільш гострі і актуальні на момент консиліуму проблеми клієнта;

7. Найбільш актуальний запит клієнта: в отриманні якої допомоги він зацікавлений найбільше;

8. Менш гострі проблеми, які потребують відстроченого втручання;

9. Наявні ресурси, в тому числі в сім'ї, школі, інших організаціях;

10. Допомога, надана клієнту на цей момент;

11. Інша важлива інформація, наприклад, психологічні особливості клієнта;

12. Попередній робочий план, складений відповідальним фахівцем спільно з клієнтом.

Приблизний план представлення випадку психологом:

 Особливості особистісної сфери: самооцінка, система цінностей, акцентуації характеру, здібності;

 Особливості емоційно-вольової сфери: характер прояву емоцій, вольова регуляція емоцій і діяльності;

 Особливості когнітивної сфери: особливості та рівень мислення, особливості пам'яті та уваги, рівень інтелекту (якщо проводилося обстеження);

 Особливості мотиваційної сфери: спрямованість мотивів (соціальні, егоїстичні), ставлення до своєї життєвої ситуації, ставлення до реабілітації;

 Особливості комунікативної сфери: стиль спілкування і характер ставлення до членів сім'ї, до найближчого оточення.

Приблизний план представлення випадку медичним працівником:

 Стан здоров'я;

 Перенесені захворювання;

 Дані медичного анамнезу та джерело їх отримання (зі слів клієнта, зі слів матері, з медичної карти клієнта, з медичної виписки і т.д.);

 Дані функціональної діагностики (якщо проводилися);

 Ризиковані форми поведінки;

 Висновок медичного консиліуму (ким проводився, коли і де).

Приблизний план представлення випадку майстром та класним керівником, вихователем гуртожитку:

 Сформованість шкільних знань, умінь, навичок відповідно до віку (групи, класу, в якому навчається неповнолітній);

 Ставлення до навчання;

 Характер і динаміка взаємин неповнолітнього з дорослими та однолітками;

 Активність участі в дозвіллєвих заходах.

Питання, які можуть допомогти учасникам консиліуму в складанні плану дій з випадком:

Що учень робить добре? Чим він може пишатися? Що породжує в нього почуття власної гідності і поваги?

З якими стресами і проблемами він успішно впорався в минулому? Як йому це вдалося? Які ресурси і адаптивні стратегії він використовував?

Яким чином сильні сторони учня можуть бути розвинені і найбільш ефективно використані для вирішення поточних проблем?

Які додаткові навчальні, підтримуючі та інші інтервенції можуть сприяти зміцненню та подальшому розвитку наявних у нього сильних сторін і ресурсів?

Які спонукальні мотиви рухають ним? Чого учень хоче для себе і для оточення? Як він може направити свою енергію на досягнення обраних цілей?

У чому цілі і бажання учня збігаються з очікуваннями організації, і що може перешкодити йому в досягненні цих цілей?

Які бар'єри можуть бути усунені за допомогою працівника або організації, щоб дати учневі можливість продовжити рух до намічених цілей?

Основні помилки і можливі причини невдачі консиліуму:

Команда нав'язує сім'ї мету роботи;

Інтервенції розпочаті до того, як досягнуто чіткої згоди з клієнтом; занадто швидка і радикальна інтервенція

Нездатність обходитися без заохочення у вигляді прогресу клієнта;

Уявлення про те, що клієнти не здатні до змін

Звинувачення клієнтів в їх проблемах.