Артеменко Т.Б., методист-практичний психолог обласного центру практичної психології і соціальної роботи

Найкращий час для позитивних змін у діяльності психологічної служби – сьогодні

"Я не ношу годинника, тому що завжди знаю: вже час, час братися за справу" (Стів Маріуччі)

Цього року вітчизняна, а разом з нею і обласна психологічна служба відзначили своє двадцятип'ятиліття.

За цей час служба пройшла у своєму розвитку певні етапи та зарекомендувала себе в ролі вагомої гуманітарної інституції у житті суспільства.

Говорячи про той період, коли психологічна служба в Україні тільки створювалася – а для Черкаської обласної психологічної служби це були 1988-89-й роки [2] - зауважимо, що він вирізнявся численними можливостями та здобутками. Так, перші практичні психологи Черкащини, які отримували освіту у кінці 1980-х – на початку 1990-х років, проходили попередній фаховий відбір у групах інтенсиву, організованих при обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, де здобували як професійний, так і особистісний досвід; у роботу науковців кафедр та психологів шкіл та дитячих садків активно впроваджувався психотерапевтичний підхід та наставництво (супервізорство), результатом яких стало заснування в Черкасах вітчизняного інституту позитивної психотерапії та становлення цього напрямку (В.І. Карікаш, В.І. Осичнюк, Ю.Є. Кравченко, Н.А. Босовська, С.О. Кириченко), стрімкий розвиток транзакційного аналізу (О.І. Боговарова, Г.Ю.Парходько), психодраматичного та гештальт підходів (М.В. Семиліт), психодинамічної школи (Т.С. Яценко, О.Ю. Гребенюк, Т.В. Горобець). Службу, що зароджувалася, у цей час очолювали головні психологи області – спочатку В.І.Карікаш, потім - М.В. Семиліт.

Власне, такий бурхливий розвиток галузі на початку її становлення дослідники організаційного менеджменту називають «золотим віком» організації. Він базується на контакті і довірі. Тут багато ініціативи, експериментувань та творчості. Автор теорії життєвих циклів організації Іцхак Адізес називає його ще етапом підприємництва [8].

Другим етапом функціонування організації є етап формування команди. Він теж у розвитку психологічної служби чітко простежується. У цей час збільшується загальна чисельність фахівців, змінюється рівень їхньої підготовки, промальовується певна структура, розширюються ініціативи, розвиваються психотехнології.

Так, у 1994 році створюються центри практичної психології і соціальної роботи у місті Сміла та Смілянському районі, що стали першими не лише у Черкаській області, а й в Україні. Структура та основні принципи їхнього функціонування збережені й до сьогодні, а організаційно-методичними надбаннями перших очільників – І.Т. Іщук та І.М. Галущенка, продовжують користуватися послідовники. Після цього психологічну службу Сміли очолюють Л.Д. Похил та Ю.С. Волошина, Смілянського району – Г.В. Мачульська, Т.М. Колісник, Р.С. Коломієць. У 1999 році починає функціонувати центр у Городищенському районі, який спочатку очолює Т.І. Білуха, згодом - Л.П. Хоменко. У діяльності працівників служби району упроваджуються методи та форми роботи, що сприяють розвитку професіоналізму практичних психологів, вичлененню спеціалізацій у діяльності, узагальненню фахових надбань. В кінці 2000 року починає діяти центр у місті Черкаси, роботою якого завідують спочатку О.М. Романова, а згодом О.І. Пащенко.

З часом людей та об'єднань у психологічній службі стає все більше, і настає момент, коли треба вводити правила, здійснювати контроль. Так виникає третій етап - етап формалізації. Його початок умовно можна віднести до 2000-2001-го років, коли з'являються головні унормовуючі та розпорядчі документи галузі та якими фахівці керуються і по нинішній час.

Так, у цей час (рубіж 2000–2001-го років) на Черкащині виникає обласний центр практичної психології і соціальної роботи як окрема структурна одиниця зі своїм положенням, штатом тощо. Свою діяльність обласний центр розпочинає з семінарів та творчих груп, методичних статей та нарисів, збираються статистичні дані про практикуючих фахівців у школах та дитсадках. Перший завідувач центру Н.Є. Шелест (2001-2003 роки) застосовує у роботі центру концепції, філософію та методи позитивної психотерапії. Згодом обласний центр встановлює контакти з місцевими медіа, спрямувавши свою активність на просвітницькі задачі та здійснюючи промоцію своєї діяльності, виписує першу стратегію розвитку служби (завідувач Л.Є. Бегеза, 2003-2008 роки). Працівників центру вперше запрошують до участі у міжнародному проекті (2006 рік, США - Велика Британія - Україна, проект "Жодної дитини поза увагою"), залучають до організації курсів підвищення кваліфікації практичних психологів і соціальних педагогів. Форми, методи роботи служби урізноманітнюються, а разом із ними ускладнюється і формальна складова діяльності. Так, у 2009-2011 роках, що пов'язані із завідуванням центром Л.В. Жеребньовою,  відбувається ряд значимих професійних подій. Проходить велика концептуальна конференція працівників обласної психологічної служби, невдовзі збирає глядачів перший обласний фестиваль соціально-педагогічних театрів, у діяльність обласного центру упроваджуються рефлексивні щотижневі діалоги. Водночас, загострюється необхідність прийняття єдиних критеріїв оцінки діяльності спеціалістів, створення типових посадових інструкцій, вимог та рекомендацій для проведення «години спеціаліста психологічної служби» у навчальних закладах, інших стандартів діяльності. В цей же час працівники центру укладають навчальні програми для викладання на курсах підвищення кваліфікації працівників психологічної служби. У наступні роки працівниками обласного, районних та міських психологічних служб, психологічних служб навчальних закладів продовжуються фахові прикладні та методичні пошуки (завідувач обласного центру В.М. Боголій, 2011-2014 роки), розробляються фахові курси, нові стандарти діяльності, упроваджуються інноваційні техніки та технології (завідувач Т.В. Войцях, починаючи з 2014 року).

Свій внесок у розвиток психологічної служби здійснюють фахівці, що працюють у навчальних закладах та установах освіти. Серед них можна назвати таких  спеціалістів: Г.В. Парандій, В.І. Пустільнік, С.М. Насікан, О.В. Михайленко (місто Ватутіне); В.І. Мозгова, В.М. Ракітіна (місто Золотоноша); Н.А. Іваненко (місто Канів); Л.О. Танцюра, Т.М. Чертова, О.Ю. Коваленко, О.Л. Коваленко, В.В. Коваленко, Н.А. Силка, О.Ю. Скляренко, С.В. Линник, В.М. Стригун, О.В. Козова (місто Сміла); В.А. Лісовенко, О.І. Саврацька, Н.А. Мурзак, В.М. Килимник, Ю.В. Алєксєєнко (місто Умань); Н.В. Коваль, Н.М. Таргоній, С.М. Левчук, Т.А. Смірнова, С.О. Дмитренко, В.В. Широкова, І.С.Будавицька, І.В. Щур, А.В. Коротич, О.В. Ленська, С.М. Рибалка (місто Черкаси); Ю.В. Кудрявцева, О.Г. Горідько, О.О. Манзя, Л.П. Шпак, Л.Є. Савельєва, Л.В. Качур, Г.В. Покась, Л.О. Грідасова (Городищенський район); Л.С. Прядко, О.М. Потапенко, Л.Ю. Барабаш (Драбівський район); Л.Г. Шкляренко, О.В. Хлівнюк, М.М. Мазур (Жашківський район); К.О. Шевченко, Н.В. Ткаченко, Л.А. Дивнич (Звенигородський район); В.О. Курятник, Л.М. Луніна, Н.В. Водяник (Золотоніський район); О.М. Шаблій (Кам'янський район); В.В. Гончаренко, Л.В. Трюхан, О.О. Урожай (Катеринопільський район); О.О. Попик (Корсунь-Шевченківський район); Т.М. Ковальська, О.В. Уманська (Лисянський район); Ю.Г. Костюк, О.В. Гавриш, Л.В. Мельник (Маньківський район); Н.М. Каневська, Н.Д. Авраменко, Л.І. Кибаленко (Монастирищенський район); О.О. Осмолович, Л.М. Петренко (Смілянський район); І.М. Мартинюк, О.М. Ткаченко (Тальнівський район); Н.В. Мусатенко, Т.В. Баранюк (Уманський район); Т.В. Вихристюк, Л.І. Янкова, Н.П. Забаркіна (Христинівський район); Н.Г. Коваль (Черкаський район); Л.Ю. Лисенко, О.В. Лобова (Чигиринський район); В.Л. Огієвич, Л.М. Піддубна (Чорнобаївський район), Н.А. Косенко (Шполянський район) та багато інших.

За період функціонування служби фахівцями створена та втілена на практиці об'ємна база просвітницьких, навчальних, діагностичних, корекційно-розвивальних та реабілітаційних програм, проведені прикладні дослідження, здійснена участь у експериментальних програмах місцевого та всеукраїнського рівнів, наданий значний масив професійних послуг учасникам навчально-виховного процесу, членам громади.

За останній період на Черкащині з'являється ще кілька центрів практичної психології та соціальної роботи, а саме у місті Ватутіне (2008 рік, завідувач О.М.Перепада), Корсунь-Шевченківському (2011 рік, завідувач О.О.Мироненко), Звенигородському (2013 рік, завідувач С.М. Мудра) та Катеринопільському районах (2013 рік, завідувач А.Ю. Скоромна, згодом О.І. Ревуцька та І.А. Палатай). Однак з тих чи з інших причин, серед цих відносно «молодих» центрів «прижився» і продовжує успішно діяти лише Ватутінський центр. Зберегли свій статус та продовжують функціонувати, хоч і не на повну потужність, Катеринопільський та Корсунь-Шевченківський центри. Звенигородський районний центр призупинив свою діяльність майже відразу. Мова ж про створення за територіальним принципом нових центрів нині не йдеться.

Як ми бачимо, упродовж останніх років поряд із значним методично-прикладним розвоєм служби та розгортанням її надбань відбувається також сповільнення утворення нових організаційних структур та занепад вже існуючих. Етап формалізації у діяльності психологічної служби області характеризується також незначним, нульовим чи навіть негативним приростом числа працівників психологічної служби (особливо це стало помітним за останній рік), різким збільшенням нормативних приписів, розширенням зон обслуговування спеціалістів служби на всіх рівнях, зростанням паперообігу та вимог до ведення документації, оформлення досвіду тощо. Так, за даними останніх опитувань серед спеціалістів психологічної служби (осінь 2015 року) найбільш затратним та часомістким виявився такий вид роботи, як щоденне оформлення документації (55%), при тому, що консультування як один із основних видів роботи займає 45% часу, а інші види роботи – ще менше. Не знайшли відгуку у фахівців і запропоновані галузевим міністерством восени 2015 року нові зразки документації. Таким чином поряд із позитивними аспектами проходження етапу формалізації очевидним є і його негативний, гальмівний вплив на розвиток психологічної служби.

Теорія життєвих циклів організації І. Адізеса [8] говорить, що якщо аналізувати життя організації з точки зору співвідношення таких якостей, як гнучкість і контроль, можна виділити етапи функціонування організації, і, відповідно, передбачити її народження, розквіт, старіння і занепад. Знаючи про особливості життя організації і вводячи необхідні зміни, можна продовжити її успішне функціонування і існування як таке.

Зробивши короткий аналіз функціонування обласної психологічної служби як організації, ми виділили у ньому три етапи. Вочевидь, і національна психологічна служба також пройшла у своєму розвитку схожі етапи та зазнала подібної динаміки [4]  .

Наразі зупинимося на останньому, четвертому етапі – за визначенням І.Адізеса, етапі занепаду організації. Серед його ознак особливо помітними є розросла слабкофункційна структура організації, жорстка ієрархізація, наростаюча формалізація діяльності (вал звітів, паперів, дистанціювання від потреб клієнтів), неприйняття ініціатив, нечутливість до потреб галузі, відсутність двосторонньої комунікації (зі значним переважуванням комунікації «зверху»), «вимивання» рефлексивної позиції, «побиття» «неугодних», позиціонування заслуг і досягнень організації з граматичною і емоційною міткою минулого часу. Якщо такі ознаки починають з'являютися та посилюватися, у життя організації потрібно негайно вносити зміни, які допоможуть її «оживити», будуть здатними реанімувати чи «перезапустити» процеси організаційного функціонування.

За роки свого існування психологічна служба в системі освіти накопичила об'ємну нормативно-правову і методично-прикладну базу, певні неформальні традиції. Як ми вже сказали, служба має свої досягнення, і, разом з тим, в її діяльності бачаться певні зони для розвитку.

На які існуючі в роботі служби позиції можна опертися, думаючи про її розвиток, і що ще можна привнести в роботу служби, щоб досягти позитивних змін у майбутньому?

По-перше, небхідно визначитися, які структурні зміни можуть «перезапустити» процес функціонування служби у бік покращення.

По-друге, необхідно звернутися до давно назрілої проблеми запровадження стандартів професії.

По-третє, перевизначити цінності і смисли, які зазнали девальвації.

Щоб вийти із ситуації управлінської і технологічного кризи, яку зараз відчуває психологічна галузь у цілому, можна спробувати звернутися до тих актуальних ідей, що були закладені у період зародження служби в Україні.

Згадаймо, що в 1993 році Інститутом психології ім. Г.С. Костюка АПН України була розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів "Концепція державної системи психологічної служби" [3]. Там були раціональні ідеї, які не до кінця знайшли своє втілення на практиці, але на них, як нам уявляється, можна спиратися.

До національної системи соціально-психологічної служби цим документом віднесені наступні структури: 1) психологічні та соціально-психологічні служби і підрозділи, які функціонують в різних відомствах; 2) соціально-психологічні служби державної адміністрації; 3) територіальні (міські) структури (об'єднання), які надають соціально-психологічні послуги населенню (і, вірогідно, передбачалося, що вони будуть складатися з мультивідомчих команд фахівців).

Очевидно, що прижилося тільки перше структурне утворення (різновідомчі служби) і частково друге (структури служби зі статусом юридичної особи, засновником яких виступили державні адміністрації). Структури ж мультивідомчого характеру у нас не набули поширення.

Структурно та функційно психологічна служба системи освіти охоплює консультативну, прикладну та методичну складові. Консультативна складова представлена діяльністю психолого-медико-педагогічних консультацій, методична та прикладна – діяльністю центрів практичної психології і соціальної роботи, методичних ланок служби та фахівців в закладах і установах.

Однак консультативна складова і складова методико-прикладна насправді технологічно «відрізані» одна від одної, не мають каналів обміну професійними комунікаціями або ж комунікують спорадично, а на місцях часто «перевернуті» «з ніг на голову». Районні та міські відділи освіти не зажди готові вводити до штату посаду методиста з психологічної служби та призначати на цю посаду фахівця. Поряд з цим призначення кадрів психолого-медико-педагогічних консультацій, включаючи завідувача чи директора, не зазнає подібних утруднень. Звідси на місцях нерідко маємо парадоксальну структуру служби, коли завідувачі чи директори районних і міських психолого-медико-педагогічних консультацій довантажені обов'язками методиста з психологічної служби. До цих особливостей структури психологічної служби системи освіти додамо ще проблему роз'єднаності служб, підрозділів та фахівців різних відомств, яка до цього часу не подолана.

Сьогодні з цієї ситуації, на думку експертів, бачиться два виходи - або створення на базі психологічної служби в освіті (як найбільш розгалуженої) єдиної структури, яка буде здійснювати всі необхідні прикладні функції, поступово вирощуючи єдині стандарти і єдині принципи практики для різних відомств через професійний обмін, або ж слідування вже перевіреній структурі колег із ближнього зарубіжжя, а саме створення служб і центрів комплексної допомоги населенню, з використанням для цього вже існуючих структур психологічних служб різних відомств – освітньої, медичної, соціальної, пенітенціарної, та із застосуванням у роботі таких структурних утворень мультивідомчого підходу.

"Концепція державної системи психологічної служби" також визначає вищий орган управління Національної системи соціально-психологічної служби. Ним є Рада головних психологів відомств і областей (зараз це методисти з психологічної служби), яка визначає, зокрема, напрямок і зміст діяльності Національної системи соціально-психологічної служби. Одначе цей орган не створено. Разом з тим, головною управлінською, методичною та координуючою організацією Національної системи соціально-психологічної служби наразі є Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи (як то, поряд з Радою, і визначає Концепція). При цьому УНМЦППСР як організація займається виключно психологією в освіті. Є ще Центральна психолого-медико-педагогічна консультація, вона також входить до структури служби.

Створення Ради (відомчої, а також міжвідомчої) з фахівців, які представляють службу на місцях, могло би стати політикою врівноваження менеджменту «зверху» і менеджменту «знизу» і певним балансуванням організації, яке запобігатиме її «згасанню», говорячи в термінах теорії життєвих циклів організації.

Також звертає на себе увагу те, як за період між прийняттям Положення про психологічну службу в системі освіти України від 1993 року [5] і наступним його варіантом від 1999 року [6] адміністративне підпорядкування центрів служби зміщується в бік меншої методичної самостійності і більшої залежності від загальних та специфічних освітніх завдань в регіоні. Власне кажучи, служба «педагогізується». Чи на користь це їй?

Дослідники питання зазначають, що у функціоналі психологічної служби в останній час відбуваються зміни, які все більше ведуть до академізації, педагогізації та знеособлення діяльності, і все більше віддаляють службу від позицій професійної специфіки і автономії, що закладена як базова вимога. При цьому найчастіше перекручуються цінності і етика професії, питання людиноорієнтованого спрямування часто вирішуються шляхом прямих управлінських розпоряджень, мінімізується взаємодія з колегами зі споріднених галузей тощо. Сформована картина є досить віддаленою від того первісного проекту, який створювався в дев'яності роки минулого століття.

Ситуація ускладнюється тим, що не існує єдиних стандартів діяльності психологів і соціальних педагогів освіти. Немає також єдиних міжвідомчих стандартів галузі. Які кроки можна зробити, щоб вирішити це питання?

У сучасному світі стандарти і правила визначають професійні організації. При цьому замовником залишається держава. Менеджмент, що йде «знизу», так званий проектний менеджмент, здається тут найбільш доречним, у свою чергу структурне управління поступово відживає себе. [7]

Таким чином активність професійного співтовариства може стати ефективним способом вирішення питань стандартизації діяльності фахівців у галузі психології та соціальної педагогіки.

Але для початку ми маємо розуміти, як насправді виглядає потреба фахівців області у професійній взаємодії, і чи справді професійні об'єднання фахівців здатні вирішувати такі завдання.

Дані вже згадуваного нами минулорічного опитування спеціалістів психологічної служби показали, що найбільш затребуваною постаттю, пов’язаною з очікуванням професійної допомоги, є завідувач чи працівник обласного, районного, міського центру психологічної служби системи освіти, методист. Натомість голова методичного об’єднання представлений як цілковито незатребувана професійна постать (від 0% до 3% виборів). Це говорить про те, що працюючі фахівці ще не «виростили» «культури» професійних об’єднань, не готові виявляти неформальну активність як спосіб професійного розвитку. Тож формування такої культури є одним із важливих завдань для розвитку професійної ідентичності та забезпечення поступу професії у майбутньому.

Для цього працівникам служби варто подбати про більшу частоту своїх зібрань, про необхідність прийняття професійних рішень, що допомагають розвиватися, подумати над можливістю вносити законодавчі ініціативи. Чимала роль тут належить громадським лідерам, які є провідниками різноманітних нововведень, тому хочеться сподіватися, що їхній голос буде почутий, а ідеї слугуватимуть поштовхом для подальшого розвитку організації.

Говорячи про діяльність вже згадуваної Ради та про створення її на обласному рівні, можна розглянути також варіант, коли до її складу включені психологи державних організацій, представники недержавних структур, професійних об'єднань, студенти, науковці. Такий формат міг би стати хорошим початком для змін.

Що стосується функцій, покладених на психологічну службу системи освіти і її структурні підрозділи, то частина з них, як то психометричний нагляд, розробка та використання технологій і практик, інші, залишаються, на жаль, найближчим часом нездійсненними саме через відсутність тих же стандартів галузі.

І тут також є завдання для першочергового виконання. Серед них можна назвати прийняття Закону про надання психологічної допомоги, прийняття Положення про процедуру сертифікації фахівців психологічної служби системи освіти, створення та затвердження рамки стандартів діяльності психолога і соціального педагога, уніфікованих протоколів діяльності практичного психолога, соціального педагога в навчальному закладі та установі, затвердження базового компонента діяльності практичного психолога, соціального педагога навчального закладу та установи, методиста психологічної служби системи освіти, завідувача центру, директора центру практичної психології і соціальної педагогіки, створення державного реєстру практикуючих психологів і соціальних педагогів, державного реєстру психологічного і соціально-педагогічного діагностичного інструментарію тощо.

Частина з перерахованих документів вже існують як проекти чи застосовуються на місцевому рівні діяльності служби, зокрема, рамка стандартів діяльності практичного психолога [1]. Також є ряд державних і громадських ініціатив, що містять потенціал до змін. Справа залишилася за малим - дати їм право на життя.

Завершуючи огляд досягень та завдань служби з позиції її двадцятип’ятилітнього розвитку, зазначимо, що оптимізація управлінської і технологічної складової у розвитку психологічної служби як організації нам бачиться через такі кроки: створення цілісної структури служби; запровадження єдиних стандартів професії; розробка єдиної професійно-технологічної документації галузі; удосконалення органу управління службою, а саме створення відомчої і міжвідомчої Ради організації; використання потенціалу проектного менеджменту у діяльності служби; застосування у діяльності усіх структурних ланок служби психотерапевтичного підходу; створення умов для отримання фахівцями особистого досвіду; функціонування інституту наставництва (супервізорства); деформалізація та депедагогізація галузі практичної психології в освіті; утворення мультидисциплінарних структурних організаційних одиниць; опора на неформальні та громадські професійні ініціативи.

Серед перспектив подальших досліджень автор вбачає доцільним вивчення умов та засобів для упровадження запропонованих змін.

Список використаних джерел

1. Артеменко Т.Б. До питання стандартів діяльності практичного психолога / Т.Б. Артеменко // «Модернізація регіональної системи підвищення кваліфікації та атестації педагогічних працівників як умова підвищення якості освіти»: матеріали Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції (Харків, 04.12.14). – КВНЗ ХАНО, 2014. - 213 с. - С.174-181. - Режим доступу: http://edu-post-diploma.kharkov.ua/FTP/conf-hano/ctatti_03.12.14.pdf - Дата звернення 15.01.2015. – Назва з екрану.

2. Волошенко О.В. Психологічна служба: історія, реалії, перспективи / О.В. Волошенко // Педагогічний вісник. – 2004 - №3. – Черкаси: ЧОІПОПП. – 84 с. – С.20-22.

3. Панок В. Г. Концепція національної соціально-психологічної служби / В. Г. Панок // Педагогіка і психологія. Вісник АПН України. – К. : АПН, 1994. – № 2–3. – 168 с. – С. 3 – 10; с. 17–27.

4. Панок В.Г. Проблема періодизації розвитку психологічної служби системи освіти в Україні / В.Г.Панок // Збірник наукових праць. Психологiчнi науки - Том 2, випуск 8. – К.: 2012. – С.202-207 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Nvmdu/psykh/2012_8/37.pdf - Дата звернення 18.05.2016. – Назва з екрану

5. Положення про психологічну службу в системі освіти України: Затв. наказом М-ва освіти України від 01.07.1993 р. №230 // Зб. законодав. та нормат. актів про освіту. – К., 1994. – Вип.2. – С.129-133.

6. Про затвердження Положення про психологічну службу системи освіти України: Наказ М-ва освіти України від 03.05.1999 р. №127 // Інформ. зб. М-ва освіти України. – 2000. – №6. – С.3-5.

7. Чернявський А. Д. Організаційне проектування: навч. посіб. / А.Д. Чернявський. – К.:  МАУП, 2005. – 160 с.

8. Adizes I. Corporate Lifecycles: How and Why Corporations Grow and Die and What to Do about it. Englewood Cliffs., N.J.: Prentice Hall, 1989, 384 p.

19.05-24.06.2016

Надруковано:

Артеменко Т. Найкращий час для позитивних змін у діяльності психологічної служби – сьогодні / Педагогічний вісник. – Черкаси: КНЗ ЧОІПОППЧОР. - 2016 - №4. – с.21-24. – Режим доступу: http://oipopp.ed-sp.net/public/pg_magazine/pdf/pv_4_2016.pdf