Колеги по цеху! Прочитала тут нині ваші роботи як член журі. Мова про обласну виставку НУШ 2023. Ну, що скажу. Ви старалися і зробили багато корисного продукту. Ми його обов’язково візьмемо в роботу, а найвдаліші роботи відзначимо. Порадувало СЕЕН, антибулінгові практики, робота з внутрішно переміщеними і, несподівано, розвиток фінансової грамотності. Чимало робіт по арттерапії, також цьогоріч учасники потурбувались про покращення навчальної мотивації та налагодження продуктивних контактів між усіма освітніми суб'єктами.

Тепер жменька перцю.

Росіяни нам не друзі, тому не треба їх цитувати, включати до бібліографії та вживати в кейсах ворожі топоніми і інші культурні означники. Волга протікає в рф і Казахстані, якщо що. В нас такої річечки немає. В нас є своє, не гірше, тому про нього й пишемо. Також не смакуємо радянських героїв періоду розквіту сталінської естетики. Павка Корчагін – хороший хлопець. Але це не наш герой. В нас є свої. Наступна російська постать - Шалва Амонашвілі. Він член російської Академії освіти та людина, яка після захоплення Сходу нашої країни та анексії Криму сказала - «Путін – особливий правитель. Я не можу щось погане про нього говорити. Те, що хоче Путін, чудове». Ми не можемо більше цитувати ворожі ідеологеми. Занадто дорогу ціну платить наш народ зараз за право свого існування. Давайте знайдемо власні національні цінності, давайте звернемо на них увагу. У нас їх не бракує. Наша наука, наша література і культура не пасе задніх. Тому цитуємо наших науковців, наших літераторів. Можна іншомовних - але не з-за поребрика. Про це домовилась українська наукова спільнота, такою є сучасна дослідницька етика, ми - її частина. Давайте наразі опритомніємо і будемо творити осмислено.

Тепер трохи про методичні ляпи, про грамотність і авторство. Колись я писала велику оглядову статтю «про те, як не треба робити» - на прикладах із «народної психологічної творчості». Нині великий огляд нам ні до чого, тому пройдемось по верхах.

Ну, найперше – списувати негарно. Я вчинила як злий поліцейський - перевірила всі роботи на наявність плагіату. Пограма Fastfine місцями червоніла від сорому, коли стрілка явно зсувалася в бік сектору «плагіат, високий відсоток». ШІ – фігура безпристрасна, тому додати мені нічого.

Наступна біда – гіпердіагностика. Якщо в першому акті на стіні висить рушниця, то в останньому акті вона має вистрілити. Якщо ви робите діагностику тривожності чи виявляєте випадки знущань у класі, то як це потім «вистрелює»? Яка була потреба такої діагностики? Як ви доносите дітям результат? Що ви чините з отриманими даними – наприклад, про те, що хтось відкрито написав, що над ним у класі знущаються? Ставите плюсик біля відповіді потерпілого? А що далі робите з дитиною? Трапляються й опитувальники, де автор спонукає дітей свідчити проти своєї сім'ї на предмет симпатії до оковитої, чи, приміром, проти сімей своїх друзів - на предмет насильства в родинах. Не думаю, що такі питання є етичними. Тому часом діагностика виглядає не лише надлишковою, а й не дуже морально вивіреною.

Далі. Цитую. "Останнім часом психолого-педагогічна література активно підтримує тезу про необхідність повного емоційного комфорту всюди: від школи до сім’ї. Але це абсолютно невірно. Психологи приводять докази позитивної ролі важких ситуацій, перешкод у розвитку", "Потрібно мати на увазі, що всяка важка ситуація, яка приносить страждання, тільки тоді має сенс, коли вона робить людину кращою, тобто має розвиваюче і навчальне значення". Неправда. Нічого такого психологи не говорять. Апологетика страждань – не наша філософія. Можливо, автор начитався в інстаграмі вижимок з релігійних одкровень в їх найбільш вульгарному варіанті. Але то не наше завдання – досліджувати витоки таких позицій. Очевидно, автор плутає поняття «протиріччя розвитку» та «перешкоди в розвитку». Останнє ніяк не сприяє зростанню. Давайте посадимо рослину і будемо створювати для неї перешкоди – не поливати, ламати, топтати. Чи довго вона протримається? Чи хотів би сам автор страждати, щоб «стати кращим»? Сумніваюсь.

Тепер у нас підуть практичні вправи, які зосереджені на негативі. З цим у нас просто аншлаг. Улюблена тема.

Вправа «Моделі безпечної поведінки». Учасники спочатку створюють такі моделі, потім один у одного їх руйнують, тоді розказують, що відчували, коли дивились на своє поруйноване дітище. Не треба бути Вангою, щоб зрозуміти, що коли руйнують твою працю, то це завжди неприємно. Про що цей експеримент? Досліди над людьми у нас заборонені з року так з 1964-го, якщо я не помиляюсь. У нас є Гельсінська декларація, в нас є державна Конституція, на худий кінець. Яке призначення такої вправи? Актуалізувати неприємні відчуття? Викликати неприязнь до інших учасників? Мета?

Вправи «Але ж ти молодець» та «Не хочу хвалитися, але...» - чому ми нібито хвалимо і тут же заганяємо в мінус? Хто з вас хоче, щоб його так «хвалили»?

Вправа «Фігура монстра» - для чого нам «збирати фігуру», яка складається «з усього поганого, злого, агресивного, що є в кожному учаснику гри»? Щоб ще раз сказати дитині – ось твоя «погана» частина? Хто з читачів бажає зараз «вичавити» з себе «по краплі» свого монстра? Просто ліс рук.

«Емоційний етюд «Левеня гнівається». «Мавпи постійно глузують, передражнюють левеня, кидають у нього нестиглі кокоси». Дітям по черзі пропонується побути «в шкурі» левеняти та погніватись у відповідь. Щоб що? Щоб змоделювати ситуацію наруги? Прожити приниження? Випустити з пляшки джина, якого потім назад не увіпхнеш?

Ціла програма «роботи зі страхом». П'ятнадцять занять. По ходу занять ніхто не вибуває, група продовжує працювати. Навіть якщо припустити, що хтось «подолав» свій страх вже на першому занятті. Діти мусують тему страху, знову й знову в нього занурюються, проживають заново, всіляко метафорично відтворюють та мужньо долають. А може, не треба туди занурюватись, то не довелося б і долати?

Вправи «на підглядання» - «Читання чужих листів» та «Дверна шпара». Етичний бік таких вправ? Яким якостям вчимо дітей?

Також деякі автори застосували жанр професійної сповіді. Це сміливий крок і це про рефлексію. Але точно не у випадку, коли психолог називає клієнтів «енергетичними вампірами» та хоче «провітрити після них кімнату»; коли називає світ «егоїстичним» і т.п. Такі речі спеціалістом мають виноситись на особисту психотерапію, а не оприлюднюватись у публічному просторі. Бо коли хтось пише, як ненавидить своїх клієнтів, як недолюблює світ, в котрому живе, то це ніяк не може бути корисним ні для клієнтів, ні для спеціалістів. Коли я особисто зустрічаю такі тексти, то майже вслух чую, як десь одинокою чаєчкою квилить забутий всіма супервізор.

І останнє. Я зламала очі, страждаючи від «несподіваних знахідок» «авторського правопису». Хочеться написати і прибити перед входом на виставку великий плакат – «А ти перевірив свій правопис?». Ось вам помічник - Grammarly, сервіс з поліпшення письмової комунікації. Перевіряє правопис, редагує тексти. Не дякуйте.

2023-05-01 #Tatiana_Art